Чи мріють коти про деруни?

Схований за легким та дотепним виглядом, цей твір пронизаний глибоким сенсом та зворушливою історією. Соломія веде нас по закуточках своєї свідомості, шукаючи ключі-фрагменти свого життя, неначе збираючи їх в цільний пазл. Кожен крок, кожен згаданий об'єкт – це форматована сутність минулого, що відновлюється та відображається візуально перед гравцем. Кіт – агент супроводу, перетворюється на справжній голос розуму, що пильно стежить за долею Соломії, ніби пружина, що тягне її знову і знову до реальності. У кожному муркотінні криється піклування, що не тільки рятує від забуття, але й торкається найтонших струн душі. Спогади розплітаються як нитки, але часом ми помиляємося у власних переплетіннях. Фінали ведуть гравця через різні стани усвідомлення. Вони випромінюють зміну, яка відбувається, коли Соломія усвідомлює реальність, але лише придивившись глибше, ми розгадуємо метафоричний пазл, що відкриває складну картину людської душі. «Чи мріють коти про деруни?» – це гра, яка змушує нас зупинитись, відчути кожну хвилину й осмислити кожен шматочок свого буття. Вона нагадує нам про важливість миттєвостей. Здавалося б, ця історія щедра на позитив, на радість від кумедних пригод, коли дівчина та кіт спільно малюють, слухаю пісні та готують деруни. Але чи варто просто пливти по поверхні, коли на дні душі чатує біль, біль від усвідомлення про втрачені зв’язки? Бабуся, що розповідає історію, стає символом тих дрібних втрат, які нам здаються незначними, але вони нагадують про себе, як легкий шепіт вітру. І ось, в останніх акордах гри, виявляється справжній сенс – усі ті миті, навіть якщо вони виявляються лише ілюзією, варто цінувати. Як найсмачніші деруни, які готуються зі старанністю та любов’ю, – вони здатні нагадати про радість і глибину буття. Захований в глибинах гри глибокий сенс стосується не тільки пам'яті, а й втрати та віднайдення себе. Три різні фінали, які мов нитки Аріадни, провадять нас крізь лабіринт порушеної свідомості. Перший прекрасний етюд, де віддзеркалюється важливість зв’язку між поколіннями, другий – як глибока відданість мрії, що може бути кращим другом, але і найбільшою ілюзією, третій – як токсична реальність, коли відсутність пам'яті веде до анігіляції. Попри захопливо-важку історію, гра має візуально пропрацьованих та сповнених сенсу персонажів, що заворожують око, а варіативність емоційного спектра не дозволяє занудьгувати. Чудові стилістичні фони, що мають інтерактивні елементи, які залучають гравця до прямої взаємодії та дослідження цього світу. Гра також зачаровує стартовими елементами, такими як паралакс в головному меню, приємним музичним супроводом, над-милим курсором та гармонійно стилізованими опціональними вікнами (особливо, що стосується збережень). Також, варто відзначити, що гучність відрегульована за замовченням, тобто про Вашу «акустичну безпеку» подбали завчасно, дякую. Історія насичена веселими та доречними жартами, їх тут ну дуже багато, що початково відводить очі від головної проблематики. Інтерактивний пазл, власне також символізує понівечене світосприйняття, що розділяється на друзки, але може бути складений наново. Гра «Чи мріють коти про деруни?» – це не просто пригода, а справжня мандрівка до найглибших закуточків людської душі. Так, цінуйте ж кожну мить та їжте деруни, додавайте сметанки та не забувайте ділитися зі своїм котиком. Дякую Вам за Вашу роботу.

Мила історія з меланхолійною кінцівкою. На сюжетний поворот натякали маленькі деталі під час проходження гри, що дуже грамотно було подано. Мальовка приємна оку. Дякую вам за гру)

Не знаю які були умови джему тому хочу просто поділитися враженнями від гри.

1. Вона чудова!

2. Зручний інтерфейс меню, приємний. До того ж є можливість користуватися не перериваючи історію(я не знаю це всюди чи ні так). Також присутня певна динаміка.

3. Історія. Тематика про кота, сім'ю і деруни. Що може бути краще? Це чарівно і тепло.

4. Дуже гарний візуал. Персонажі, інтерактивні елементи,  зміни вигляду, і його величність фон. Він особливо чудовий!

5. Жарти, відсилки, діалоги, взаємодія двох головних персонажів. Це порадувало і розважило. Сама взаємодія достатньо звична в своїй приємності і цікавості, але розбавлялися часом неочікуванками. Іноді з'являлися питання, які цілком потім пояснюються.  Ще раз дякую за маленькі деталі, відсилки, і жарти.

6. Історія та кінцівки. Історія приємна, домашня, і трохи загадки чи то містики. Мені трохи не вистачило внутрішньоігрового введення в історію. Бо за рахунок цього губиться розуміння нащо ми шукали ключі, і чому перестали. (Пізніше стає зрозуміло але все ж). Кінцівки - вони гарні. І вони дійсно різні. Особливо чудово в них те що вони різні за емоціями що викликають. Щастя, сум, і комедія. Деякі чудові в своїй простоті.

7. Ігрові елементи чудові за рахунок того що вони не перешкоджають, а навпаки допомагають розкрити і доповнюють історію, що дозволяє не втрачати суть оповіді. Хоча на мій смак ігрових елементів хотілося б більше.  З іншого боку їх цілком достатньо для такого розміру історії.

8. Ще дещо згадав! Динаміка оповіді. Гравець не знуджується від повільних і довгих діалогів і потреби просто клацати. Це безсумнівний плюс.

9. ДЯКУЮ ЗА ВАШУ ПРАЦЮ!

Не знаю, скільки тут усього кінцівок, я знайшли тільки три.

Отже. Почну спочатку. Головне меню. Побачивши це, я вже хотіли виходити і статити 5/5 зірок. Я не знаю, як ви це зробили, але це щось дуже вау. Гарний курсор. Сподобався екран збереження і цей стиль книжки. Інтерфейс шикарний.

З точки зору арту, все гарно, приємно на це дивитися. Ті, хто цим займався, попрацювали добре. Музика підібрано добре. Вона не заважала, і не була не в тему. Чудова фонова музика. До звукових ефектів теж питань нема.

Ґеймплей. Цікаві інтерактивні моменти. Десь натискаєш на кнопочку, десь збираєш пазл, десь малюєш (але під час перепроходження я зрозуміли, що моє правильне тикання на кольори не було моїм, але все одно цікаво), десь запам'ятовуєш щось. Оце от коли ти не просто читаєш і клікаєш мишкою, а ще й маєш змогу доторкнутися до всього самостійно, це класно. Єдине що, в мене виникли проблеми на початку з переглядом листівок. Коли клікаєш поза кнопками, поза самою листівкою, тебе перекидує на стіл, і начебто ти там бачиш цей стак з папірцями, але через нього повернутися назад до перегляду не можеш. Довелося використовувати "Назад". І з ліками, коли вперше бачиш той стіл, тобі все описують, і потім ти застрягаєш в повторенні інформації про ліки. Так, там була кнопка виходу, але через те, що все до цього ти продивляєшся просто читаючи текст, здавалося, що тебе автоматично переведе далі. Це не мінус, але це був мій досвід.

Дуже сподобався характер кота, я вірю, що це кіт. Коти так і поводяться, окремий плюсик за реалістичність. Дуже класні були жарти і посилання на них, але іноді, мені здається, їх було забагато. Трішечки було б непогано їх розкидати більше. Особливо це було помітно на кухні, коли одразу ж після пісні йде "десять чи дев'ять". Хоча, потім жарт про те, що вдруге кіт на це не поведеться, це було гарно.

Після першого проходження в мене були питання, де тут зв'язок з темою. Не одразу зрозуміли, чому Соломія постаріла, скільки часу вони відкривали ті двері в сад? Але після перепроходження я зрозуміли, що вона насправді вже доросла пані. І це пояснює ювілейні привітання, газети з Ющенком і балакучого кота (її уява). І після цього я вже зрозуміли.

Загалом, дуже приємний вайб, позитивна атмосфера, не дивлячись на таку правду. Іноді це приємно пофантазувати і провести час з уявними друзями (навіть якщо вони не люди.) Дякую вам за гру, було цікаво подивитися на це. І ще раз кажу за головне меню, це... це щось дуже круте.

Новела в саме серденько! Дуже була розчулена першою кінцівкою<3

Правда дуже не згодна з рецептом який призвів до однієї з кінцівок!!! це їстівне я таке готую((((

Випадково написала тільки під заявку на джем, дублюю і сюди!

Одразу скажу, що залипла на головному меню на пів хвилинки, граючись листям)

Мене здивувала ця новелла, адже, якщо чесно, я не очікувала чогось більшого, ніж коротку історію про котика... В цілому, я це і отримала, але все ж трошки більше, відчувається душа)

Текст і діалоги хоч і сіруваті, але персонажі все одно мають особистість, тож це приємно.

Головна думка також дуже зворушливо, особливо для тих, хто має подібну ситуацію в родині (або як я, близько знайомий з людьми, що мають)

Дякую за вашу роботу ^^